Петро Дементійович Утвенко – герой документально-художньої книги О. О. Михайлюти «Ясновидець» (К.: «Журналіст України», 2003) – своїми надлюдськими можливостями вражає і читачів, але набагато більше тих, кому пощастило спілкуватися з цим народним цілителем. Проте, якщо вчитатися й вдуматися, і цю надзвичайну людину не минають спільні негаразди, болячки, роки. Як сумістити такі полюси?

До сьогодні мені не пощастило поспілкуватися з Дідом – хіба що через означену книгу, подаровану Володимиром Стешенко і далеку не відразу прочитану мною. Все справи, все турботи!.. За якими часто-густо пропускаєш найбільш суттєве в нашому швидкоплинному земному житті.

Нарешті читаю уважно. Ось сторінки з описом того, як Ясновидець «довгенько водив долонею над футляром» паспорту невідомої йому людини, «а потім мовив: “Машина… Троє їх було… двоє – мертві, один живий… То він не сам убився, то зроблено так… за якісь бумаги…”». Так воно і було: народного депутата України А. В. Єрмака підступно вбито за викриття урядової мафії. Вбили, відповідно, професіонали на службі також урядовій – так що на юридичних доказів на місці злочину не тільки не залишили, але й вельми правдоподібно зімітували нещасний випадок, автокатастрофу. То – їхня, антинародців отих, картина події. Але народ не обдуриш! Бо він має власний розум та ще й ясновидіння – спроможність бачити й знати найпотаємніше. Має мужність говорити, писати, прямувати життєвим шляхом відкрито, смертям всім на зло!

У своєму селянському дитинстві й надалі я знав кілька подібних – до Утвенко чи Ванги – Дідів та Бабів, як їх найчастіше зовуть у народі. Із деякими з них спілкувався або ж мав нагоду спостерігати за їхньої надлюдською роботою. Дід Діхтяр із Келеберди (що під Кременчуком, бо є ще й під Каневом) став героєм мого нарису «Характерники», В. І. Холошня – героєм документального роману «Цілитель», про Аватара (втілення БОГА в Людині) Сатью Саі Бабу згадується в книзі «Святині». На руїнах села першого з них я бував і працював поруч з ними; у другого пройшов у 2002-2003 роках оздоровчий семінар і товаришуємо з тих пір; третього бачив, живучи в Його ашрамі (общині монастирського типу) на півдні Індії… Словом, і факти, і досвід, і думки маю власні, дечому навіть навчився. Так що висновки, сформульовані нижче, є досить вагомими.

Отже, П. Д. Утвенко – представник тієї верстви народної та й загальнолюдської еліти, яка відображує перспективу подальшого розвитку Ноmо sаріеns – панівного нині антропологічного типу людей. Водночас таких представників слід вважати й хранителями найглибиннішої суті народної загальнолюдської культури. Перших та других поєднує спроможність занурюватися у польову першооснову матеріального світу – в той час як сучасна цивілізація споріднена з речовинними проявами того ж таки світу. Кілька пояснень:

– наука (принаймні гуманітарна), що вважається втіленням розуму сучасного «цивілізованого людства», ототожнює матерію з її речовинними проявами, а польову її основу відкидає разом з «ідеалізмом»;

– між тим наука – це лише логіко-аналітичне світорозуміння зусиллями близько 3% головного мозку, тоді як 97% його працює на образно-інтуїтивне («міфологічне») світосприймання;

– якщо у людини надрозвинено (внаслідок виховання у жрецькій традиції, вродженого талану чи набутих змін організму) контакт з Інформаційним ПОЛЕМ (Всезнаючим БОГОМ, у традиційному розумінні того ж феномену), то такій людині стають непотрібними «протези» у вигляді бібліотек, НДІ, машинерії тощо;

– означені «протези» можна порівняти також із засобами тренування спортсмена: вони важливі не самі собоюі, а лише для налаштування організму чи мозку на потрібні хвилі ІнформПОЛЯ.

Дід П. Д. Утвенко та подібні до нього люди є рідкісними винятками з останнього правила. Вони мають, набули, отримали необхідне «налаштування» – от і користуються ним. Водночас моральні чесноти, загальнолюдське призначення здібностей – то є «техніка безпеки» проникнення в глибини ІнформПОЛЯ, співпраці й співдружності з НИМ.

Воістину такі Люди – Святі!

Воістину Вони – дар БОЖИЙ їхнім сучасникам та співвітчизникам.

Воістину  не знати, не визнавати їх – гріх непрощенний.

На цих заповітах і стоїть народна культура, в цьому – її перспектива і гарантія від будь-яких негараздів.

Щодо специфіки панівної нині цивілізації європейського типу, то вона дотримується Біблійних, греко-єврейських засад:

– природнє народження людини – то гріх, спокута якого – робота;

– люди грішні вже внаслідок народження, вони – раби Господні;

– найбільш Богоугодне життя – каяття, молитви, неробство й щомиттєве очікування «кінця світу» розлюченим Господом;

– Господа-рабовласника можна, проте, якщо не вмолити, то обдурити – або й зовсім не визнавати, не зважати на Нього.

А тепер порівняймо два вищенаведені варіанти взаємодії людства й людини з Всезнаючим БОГОМ – в дорабовласницькому, рабовласницькому, післярабовласницькому ЙОГО розумінні. Порівняли. І бачимо: доки людина, українці, всі люди не повернуться до природніх, добіблійних взаємодій із землею, Всесвітом, БОГОМ – доти щастя не буде.

Як же нам повернутися? А як «вертається» кожного року весна – нова, але ж вічно зелена та юна! Тобто є природні закономірності в появі й збільшенні в сучасності таких феноменів, як Баба Ванга чи Дід Утвенко – і треба їм давати дорогу як провісникам оновлення цивілізації.

Бо такі феноменальні люди – це наші сучасні Спасителі. Не треба вже їх розпинати. А от підіймати тепер як знамено збереження й розквіту людства – треба, доконче! Індійці це роблять, та й не припиняли ніколи. Українцям же, другому із зосереджень «індоєвропейської спільноти народів, кореня-й-стовбура людства», приспів нині час прокинутися від зимової сплячки. Єрмаків-козаків не розчули – так слухаймо далі: Баби і Діди наші кличуть.

Тож – будьмо!

Юрій Шилов,

академік, професор,письменник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *