Відгук про Ясновидця Діда Петра за книгою О. О. Михайлюти «Ясновидець», 2003 р.

Про діда з села Дивин чула давно, років з 15 назад, від знайомої, якій лікарка тодішнього 4-го управління порадила замість чергової операції звернутися до самобутнього цілителя. До нього в той час потрапити було важко, але моя знайома, енергійна і смілива жінка, домоглася свого. Вона переповідала свої пригоди в дуже цікавих деталях та про діда казала, що однозначно чудотворець. Він поставив їй точний діагноз без дорогої і чудернацької апаратури, порадив ліки, на диво дуже прості і доступні кожному на базарі. Останнє засмутило мою знайому, бо вона лікувалася в елітній установі, дістаючи і купляючи дорогі імпортні ліки, а виявилося – досить маку, картоплі, якоїсь трави, щоб хвороба щезла з її організму без усяких коштовних операцій. Розповідала, що часто їздять до діда наші вожді, не гребуючи його ремеслом, а грошей він не бере, в усякому разі, кладуть на підвіконня щось із продуктів: хліб, печиво, ковбасу, словом, хто що зможе. Черги до нього величезні, прорватися важко, бо ждуть немічні, нещасні люди, яких урівнює горе. Але моїй знайомій пощастило, вона чекала не довго, діагноз свій підтвердила і курс лікування отримала. Чесно призналася, коли почула про такі прості рецепти, не повірила, що вони їй допоможуть. Але старанно все купила на базарі і рекомендації від А до Я виконала. Через два місяці після дідових приписів і лікування знову пройшла обстеження у тієї же лікарки, що направила до цілителя, і та вкотре переконалася, що дід із села Дивин справжній дивний чаклун – все кудись поділося без операції, бо серце вже не витримало б, здається, вчетверте наркозу і всіх отих знущань, якими багатий медичний арсенал з відвертою дороговизною доопераційних, операційних і післяопераційних періодів.

– Він зекономив мені кілька тисяч доларів,  – констатувала приятелька,  – справжньої ціни собі не знає, отаке-то чудо!

Розповіді про діда-чаклуна мене дуже хвилювали, звичайно хотілося побачити цю людину, почути відгуки інших пацієнтів, просто свідків цього феномену, але моя знайома дезорієнтувала мене, чи може то я у захваті від її інформації, неправильно зрозуміла, бо запам’ятала, що оте село Дивин знаходиться по Одеській дорозі, якою не раз їздила до батьків. Виявилося, що ніхто у цьому напрямку про таке село не чув. І тільки через 15 років мені подарували книжечку з описом того чаклуна і чудотворця Петра Дементійовича Утвенка.

Справдилися слова: коли чогось дуже бажаєш, воно обов’язково прийде до тебе. Так і сталося: у моїх руках не одна, а цілих дві книжечки, перші описи про незвичайну і, мабуть, цікаву людину, якій випала честь, а може, й тягар, пронести через усе життя рідкісний дар, яким він послуговував людям.

Не вміємо ми цінувати своє багатство – така людина була поряд, а хто знав про неї? Звісно, ті, хто мав більше, але чому ж не писали і не повідомляли про важливу подію? Кашпіровського знали усі  – кому треба і кому не слід було знати, а скромного, далекого від суєти і грошей Петра Дементійовича знало не так вже й багато людей, в усякому разі, заклопотані ЗМУ його не помічали. Він просто допомагав людям, чим міг.

Приємно, що нарешті, коли чудотворцю виповнилося 80, з’явилася про нього книжечка, майже захалявна. Добре, що побачила вона світ і розповіла про незвичайну людину, яка так щедро дарувала і дарує свій талант людям. Він наша Ванга, народний цілитель, який надовго залишиться в людській пам’яті своїми ділами, а те, що не всі варті того благородства, зовсім не вина Петра Дементійовича Утвенка. Головне, що він Людина з великої літери.

Як свідчить література, здатність до лікування у Петра Дементійовича унікальна, але непоодинока. Відомі факти аналогічних прозрінь під час фізичного або психічного струсу. На сході подібні властивості розвивають у відібраних до лікувальної практики у спеціалізованих монастирях чи навчальних центрах. Ті, хто побував в Індії, Непалі, Тибеті, розповідають неймовірні для нашого менталітету речі, але там, на місцях, вони не сприймаються як чудо. Просто резерви людського організму величезні, вони можуть бути задіяні за певної підготовки, практики, бажання, силі волі. Ми самі не знаємо своїх можливостей, а в умовах наших північних широт не дуже прислухаємося до свого внутрішнього безмежжя. Виконуємо встановлену для нас програму на реалізацію елементарних функцій: члена сім’ї, трудового колективу, суспільства.

Та люди, у яких внутрішній голос сильний, ставлять собі за мету досягти певних властивостей, демонструють надлюдські здібності, які є не щось інше, як розширення діапазону притаманних нам можливостей. Вони передбачають події, бачать крізь стіни, рухають предмети, не доторкуючись до них, перетворюють своє живе тіло на справжні труди (явище каталепсії), читаючи чужі думки, відчувають наближення катастроф. Можливості людського мозку, скажімо, нині активно вивчаються, але вчені переконані, що в звичайних умовах цей унікальний природний апарат використовується на 4-6%. Резерви величезні і немає нічого дивного з погляду, що деякі особистості мають розширений діапазон використання свого індивідуального комп’ютера, який, як відомо, має теж різні потужності.

Інша річ, хто і як використовує свій дар. Одні – на збагачення і професійну кар’єру, інші – на допомогу людям і безкорисливе служіння вищим ідеалам. Згадаймо тих, хто віддав своє життя служінню: це покоління Петра Дементійовича, мого батька, Ваших батьків, які виконали свій священний обов’язок, пройшли нелюдські випробування вогнем, стражданнями, нестатками, голодом і мають право на заслужений відпочинок, спокій і достаток, які в них розбійницько відібрали повоєнні «вдячні» нащадки.

У народі кажуть, що не завжди ситий буває розумний, і за свою беззастережну хижацьку пристрасть до збагачення за рахунок старшого покоління воно понесе заслужену Божу кару з широкого виховного арсеналу грізної Вищої сили і розуму, який постійно спостерігає за всіма нами.

Шкода, що ніхто з поважних урядовців та науковців не зацікавився феноменом шановного Петра Дементійовича Утвенка. А він стільки років прожив майже під Києвом. Не треба було їхати ні до Ванги у Болгарію, ні до славнозвісних хілерів-магів з Філіппін, бо своє чудо мали під боком. Вивчай, досліджуй, рекламуй, використовуй розумно. Не дозволяли, мабуть, обмежена «мудрість» та недалекоглядність. І йдуть на думку пророчі слова моєї бабусі: «Дурний, бо бідний, а бідний, бо дурний». Шкода. Не буде нам пробачення за згаяний час, втрачені можливості, забутих героїв і ясновидців – власних Пророків у своїй Вітчизні.

Тетяна Василівна Саєнко,

Доцент кафедри «Екологія»
Університету «Україна»,
к. т. н, з м. Київ

Переклад з російської мови Стешенка В. В., 30.04.2004

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *